Ми живемо на лінії розмежування під постійними обстрілами. У нас будинок наполовину зруйнований.

Почався обстріл раптово. А в мене син був на пасовищі. На ньому все господарство тримається, тому що в мене був перелом гомілкової кістки правої ноги. Син потрапив під перехресний вогонь. Казав: «Коли почали стріляти, впав біля річки та лежав хвилин 40, поки все тривало». Кулі свистіли тільки так, дерева там різало аж

Я тоді схопив сапу, забіг до хати, узяв біле простирадло, зробив білий прапор і пішов. Кричу: «Дімо! Синку, де ти?».

Він повзе весь заплаканий. Я витягнув сина, привів додому. Потім уже побачив, що, коли забігав додому, спіткнувся об поріг, упав, і знову нога розбита. Але це ж моя дитина, як же мені її не захистити?

У нас у селі лікарні немає, найближча за 30 кілометрів. До Бахмута я не можу поїхати, треба за машину віддати 300 гривень. Як? Але треба щось робити. У сина напади кошмарів. Ночами кричить: «Чекайте-чекайте-чекайте!». Підіймається, повзе…