24 лютого ми збирались на роботу. Та керівництво нам сказало не їхати нікуди, бо почалася війна. 

Я хворію на цукровий діабет, ліки у мене були. А ось грошей не було, бо нам не видали заробітну плату.

Моєму сину дев’ять років. Він дуже злякався сильного прильоту, його серце дало збій. Зараз він хворіє. 

Ховатися нам не було де, ми знаходились вдома. Врешті чоловік вивіз нас в Полтаву. У дорозі над нами літали літаки. Ми їхали до Полтави близько восьми годин. Тут тихо та безпечно. Поряд зі мною зараз мама, ми орендуємо житло.

Чоловік повернувся додому, наш будинок поки цілий. Я дуже хочу додому, щоб синочок не хворів, і щоб я працювала.