Під час обстрілів Мар'їнки у 2015 році Надія Григорівна залишилася без даху над головою. З того часу сім'я не може відбудувати зруйновану квартиру й буквально по цеглинах відновлює колишній добробут. Одне з найсильніших її бажань – повернутися до рідного дому й частіше бачитися з онуками, що підростають.
У нас обстріли розпочалися 12 липня 2014 року. Ми з чоловіком у цей час були вдома. Добре так труснуло в той момент, але нас не зачепило.
А у 2015 році наша квартира постраждала. Два снаряди до нас влучили і повністю перегородки впали, нічого немає. А ми лише ремонт зробили, думали, ну все, на старість будемо в комфорті. І в сина те саме. Він у приватному будинку жив, будувався. Від обстрілів паркан упав, будинок побило, дах розбило і гараж. До нього в будинок два снаряди прилетіло, один вибухнув, а другий – ні. Так за три дні приїхали, знешкодили.
Ми під час обстрілу одразу з квартири до підвалу побігли. Так трясло, що ми сходами просто котилися.
Повністю поки що нічого не відновили. 2016 року затіяли ремонт, перегородки поставили, але всередині нічого немає, все перебито.
Поки ж мрію додому повернутись, онучок бачити, у нас їх двоє. Ну, і здоров'я хочеться, бо на тлі стресів у мене почалися проблеми з хребтом.
.png "Імена")
