Життя 56-річного Сергія Єрохіна відібрала російська армія у селі Чорне на Харківщині.

Тепер нема ні мами з татом, ні рідного дому, нічого

Рано-вранці 15 лютого 2024 року до будинку, що по сусідству, прилетіло два КАБи-250, були загиблі. Дім Єрохіних дуже пошкодило. Одна 500-кілограмова бомба лежала неподалік, не розірвалась. Сергій із дружиною Тетяною, племінницею Софією і сусідами вирішили виїздити до Харкова.

«Мама подзвонила мені о сьомій ранку. Сказала, що їх розбили, та вони живі. Коли зібрали речі і сідали в авто з великим жалем на серці, що покидають дім, російська армія випустила ще КАБи. Одна бомба потрапила у наш дім, інша – в машину. Сусіди чекали у своєму авто, їх поранених забрала «швидка», а моїх рідних – уже ні», – сказала Юлія, донька Сергія і Тетяни.

Тіла Тетяни, Сергія і їхньої племінниці Софії ще понад 12 годин лежали на вулиці, поки родичі організували ритуальні послуги та відвезли їх до моргу.

«Представники місцевої влади нам не запропонували і не надали жодної фінансової допомоги. А в нас було три домовини. Усі збереження згоріли. Софія ж з багатодітної сім'ї, без батька, як так?» – питала Юлія.

Її тато Сергій Єрохін – родом із села Курганне (колись – Піонер) Купʼянського району. Здобув фах електромеханіка, потім вступив до Харківського національного технічного університету сільського господарства. Служив три роки в армії, у військово-морському флоті.

«Батьки дуже кохали одне одного. Тато надсилав мамі квіти, подарунки. Мама літала у Хабаровськ, де він служив. Коли тато прийшов у відпустку на місяць, 9 квітня 1988-го вони одружилися. Своїми силами, як-то кажуть – кров'ю і потом – наживали майно. А у 1990-му зʼявилась я, їхня єдина і найулюбленіша донька», – розповіла Юлія.

Сергій працював електриком у колгоспі, потім – на олійноекстракційному заводі в селищі Приколотне. Останній рік повернувся на роботу до Чорного, у сільське господарство, адже завод закрився через збитки внаслідок російської окупації. Почав розводити пасіку. Хотів подорожувати.

«Батько був душею компанії, гумористом, чесною людиною. Любив життя. Він не знав ні відпусток, ні вихідних – завжди біг на допомогу всім, хто потребував. Друзі з усього району знали, що в Михайловича – найкраще домашнє вино: виноградне, малинове, яблуневе, вишневе», – розповіла дочка.

Село Чорне, де жила сім’я, розташоване біля кордону з Росією. Із перших днів повномасштабної війни воно потрапило під окупацію.

«Понад пів року батьки виживали. Був дефіцит продуктів і побутових речей, безгрошів'я, моральний гніт. Зрештою, вони дочекалися Збройних Сил України. Тато захисникам по електриці допомагав і фізично. Вмів вселити надію, що вони не одні, що за нами перемога. У батьків була корова і всі захисники знали, де смачне молочко, сир, сметана.... Упевнена – за любов до Батьківщини, за підтримку ЗСУ батьки і поплатилися. Як би це прикро не звучало, але колаборантів було чимало. Більшість втекла в Росію. Боялися, що СБУ їх каратиме. Деякі ж залишилися в селі і не понесли покарання... Мені не вистачає слів описати свій відчай, а також – подяку батькам за все. Тепер нема ні мами з татом, ні рідного дому, нічого. Навіть старі фотографії полетіли з ними… Чекаю, що батьки подзвонять і скажуть: «Донечко, все добре», – додала Юлія.

У Сергія Єрохіна залишилися батьки, донька, зять, онучка, сестра, племінники.

Історія з instagram каналу Victims of russia.