Мені 51 рік. Я в місті Рубіжне проживав. Тому не дуже приємно це все було. Включили телевізор - всі ці новини - неприємно було.

Виїхали в село до тещі, і туди буквально через пару днів зайшли рашистські війська. Потім зникло світло, газ. Ми виживали тільки за допомогою плити, яку дровами топили і готували.

Шокує взагалі все, що зараз коїться. Те, що я і моя сім’я не вдома. І невідомо, чи попадемо колись додому.

На той час, як я виїжджав, територія була окупована, але ми все-таки виїхали. Навіть, можна сказати, без проблем. Були вже і рашистські блокпости, але у нас перевірили документи, і все.

Відчуття якесь тяжке є, але мені здається, що в такі моменти не хвилюється тільки неадекватна людина. Звісно, я хвилююсь.

Я оптимістично настроєний: ми повернемось, будемо жити в себе вдома, і все буде добре.