Війна знищила врожаї на полях українських фермерів, але вони чим можуть, допомагають виживати односельцям, а ЗСУ - знищувати ворога, щоб наблизити перемогу

 Я мешканець Миколаївської області. Ми займались землею, працювали на себе до вторгнення, доки «асвабадітєлі» не позбавили всього. Погоріли землі і техніка, розбили будинок, нічого хорошого. 

В перший день дуже було чутно вибухи на аеродромі, потім ми дізнались, що почалось російське вторгнення в Україну. Почали робити укріплення, барикади, блокпости. Набирали на березі пісок, возили, ставили перешкоди на дорогах. Намагались будь-яким способом затримати і не пропустити ворога на місто Миколаїв.

Найбільше шокувало те, що бомбили мирне населення. Я свою сім'ю вивіз трішки далі, ближче до Маківки, а сам повернувся назад і намагався, чим міг, допомогти. Там ще був екскаватор, ми ями, окопи рили. Прилітало на голову – ми тікали. 

Найтяжче було дивитись, коли посадив поле своїми руками, а урожай згорів, і нічим врятувати не могли. Нічого не можеш зробити, а воно все горить і палає, прилітає на голову. 

Рідні та близькі, слава Богу, вижили всі, ніхто не постраждав, тільки в мене контузія в легкій формі. Постраждало лише майно: дім, техніка тварини. Добре, що взяв мало. Матеріально все переживемо, був би мир і розбили б окупантів.  

Згрупувались люди, один одному допомагали. Коли ми перші місяці по підвалах жили, то ділились їжею - що в кого було. Витягували один одного із завалів, людяність була, допомагали один одному. Я вважаю, що тут герої були всі, бо кожен чимось допомагав. Ремонтували, вивозили, підвозили хлопцям нашим все, що було потрібно. 

Наше село не було під окупацією. За п’ять кілометрів стояли росіяни. Вони добирались до маяка і звідти нас накривали мінометами, «Градами», касетами, фосфором – усім, що в них було, накривало наші села. 

Ми намагались ховатись по підвалах, уже вираховували, коли вони стріляють. Пара секунд була на те, щоб заховатись в укриття якесь чи в підвал, тому що касети літали, і все літало.

Найзаповітніше бажання – щоб діти та онуки не бачили нічого такого. Щоб в мирі жили, щоб настала справедливість. Тому що це дуже страшно. Раніше бажали на день народження і Новий рік здоров'я, а зараз бажаємо мирного неба. Хто пережив це, той розуміє, що саме головне – мирне небо, а там - як Бог дасть. Ніякого достатку не потрібно, головне, щоб мир був.