Єфімова Дар'я, 16 років, Сватівський ліцей №2

Як виглядає один день життя підлітка?.. Неймовірно яскраво, барвисто-піднесено й гостро-емоційно. Але може бути й тужливо-депресивним через домашнє завдання з історії, бо треба запам’ятати всі війни, революції й повстання, що спіткали людство.

Дивлячись у підручник, розглядаючи ілюстрації, на яких зображені битви, озброєні люди й їхні жертви, здається, що такі речі – це лише минуле, що не може ніяк повторитися у світі надрозвинених технологій і цивілізованих людей.

У ХХІ столітті не може бути війни. Усі збройні конфлікти починалися, бо людьми керував голод і нестача території для ведення господарства. Такі стійкі уявлення склалися в мене після вивчення історії.

Я ніколи не могла уявити, що в сучасному світі можуть лунати постріли й вибухати снаряди, може гинути мирне населення.

Людство століттями вибудовувало дипломатичні стосунки й демократичні засади заради того, щоб милуватися мирним небом. І навіть тоді, коли почали з’являтися повідомлення про загострення конфлікту в Луганську й Донецьку, зовсім не вірилося, що це відбувається поруч.

Ніби в іншій країні, у іншому світі, іншому вимірі… Зовсім поруч, за 80 кілометрів, у Сіверодонецьку гриміли постріли й лунали вибухи, а мені здавалося, що це новини з якоїсь віддаленої країни так званого «третього світу».

Особисто для мене війна розпочалася, коли в Сватовому з’явилися переселенці з Донецької області та Луганщини. Люди залишали домівки, аби не жити у вічному страху. Тоді я почала розуміти, що та страшна реальність зовсім поруч. Людям, які покинули свої домівки й не знали, куди поїхати далі, Сватівщина надала притулок.

Я з мамою й тіткою приєдналася до волонтерів, які допомагали втікачам з їжею, одягом, іншими речами.

У моєму місті було дуже багато військових та військової техніки. Уперше танк я побачила не в музеї, а посеред вулиці.

Невдовзі почали доноситися звуки вибухів. Було неймовірно страшно й не зрозуміло, як таке може відбуватися.

Відтоді страх і розпач поселився в серцях багатьох моїх друзів і знайомих. Невдовзі й у моєму місті пролунали вибухи. Унаслідок ворожої диверсії снаряди, що зберігалися на складі боєприпасів розлетілися по всьому Сватовому.

Я вчила уроки в своїй кімнаті, як раптом снаряд улучив у п’ятий поверх нашого будинку, повилітали шибки, усе дрижало й вібрувало. З таким моя родина зіткнулася вперше, ніхто не знав, що робити.

Рятувальники відвезли нас до бомбосховища (Навіть не здогадувалася, що воно існує!).

Я не могла повірити своїм очам, коли зранку побачила побиті шибки, скрізь дим та зруйновані будинки. Тоді я вперше відчула запах пороху. Це моторошно…

Відтоді пройшло декілька років. Ми всі подорослішали. Багато моїх знайомих ще здригаються від гучних звуків. Тепер я точно знаю, що війни бувають не лише в телевізорі чи підручнику з історії, війна може бути за вікном твого рідного й затишного будинку. Один день може змінити все.

Я вірю в силу розуму, дуже сподіваюся, що невдовзі одного прекрасного дня відбудуться зміни, на які ми так чекаємо!