Терлецька Єлизавета Юрііївна, 16 років, студентка Кам᾿янського Енергетичного Фахового Коледжу, група БД-21

Вчитель, що надихнув на написання есе - Наталія Сергіївна Гусак

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Напевне, ніхто в Україні не зможе забути цю дату — 24 лютого 2022 року. Українці —це найгуманніша, наймиролюбніша, найдоброзичливіша і найнеконфліктніша нація на землі. Ми жили спокійно, працювали, навчалися, планували своє майбутнє. І, мабуть, ніхто, навіть у страшному сні, не міг собі передбачити таке лихо.

Я в цей день спокійно спала в гуртожитку зі своїми подругами, коли мої батьки почали дзвонити на телефон. Вони хвилювалася за мене, а я не хотіла будити своїх подруг, тому не відповідала. А потім, коли відповіла — мама сказала швидко збиратися і їхати додому, бо трапилося неочікуване — війна (російські війська розпочали повномасштабне вторгнення в Україну). А я ще не зовсім прокинулася, щоб швидко реагувати та й думала, що нас не відпустять з навчань. Але ситуація в країні була непередбачуваною, тому нас відпустили. Мої батьки дуже хвилювалися і постійно мені дзвонили, що дуже дратувало чомусь. А вони боялися, що я не зможу доїхати вчасно додому. Наш регіон більш спокійний, але всі новини, які ми переглядаємо по телевізору та читаємо в стрічках новин з інших регіонів, навіювали жах.

Як можна скільки років жити в мирі та дружбі, а потім почати вбивати, гвалтувати та піддавати тортурам таких же людей (дорослих та дітей), як вони самі? Цього мабуть ніхто не зможе зрозуміти. Треба бути настільки зомбованим, щоб не відчувати ні жалю, ні страху, вбиваючи беззахисних людей. Ми живемо на одній землі, дихаємо одним повітрям, віримо в одного Бога, в школах навчалися однаково. Вони вирішили, чомусь, що вони вища раса і що нас потрібно знищити з лиця землі, тому що ми їм заважаємо жити.

Їм не подобається наша самостійність, що ми чогось досягли за час незалежності. А вони, як були диким (варварським народом), так і залишилися на тому ж рівні. Замість того, щоб працювати та створювати щось нове, вони грабують, вбивають та знищують. Вони хотіли поставити на коліна і перетворити на своїх рабів, не очікуючи такого опору з нашого боку. Але ми українці — нація нездоланна, незламна і будемо до кінця відстоювати свої права.

А після закінчення війни ми будемо допомагати відбудовувати країну, бо саме навчаємося на будівельників. Будемо будувати своє майбутнє без воєн, насилля, руйнувань і незчисленних смертей безневинних людей. Наше майбутнє дуже добре, райдужне, сповнене фантастичних мрій щодо вдосконалення нашого життя. А для цього нам всім потрібно згуртуватися, щоб спільними зусиллями допомогти нашим захисникам наблизити нашу Перемогу!