Ірина Володимирівна народилася у Росії, 40 років прожила в Україні. Тут ніхто не вважав її чужою, ніхто не казав їй, чому розмовляє російською мовою, жили дружно. Як почалася війна, жінка 10 днів просиділа у підвалі, внаслідок чого захворіла, але їхати не захотіла. Коли дійшли новини з сусіднього села, що «кадирівці» знущаються з мешканців, почала замислюватися про евакуацію, але вирішальним моментом була розповідь друзів про пенсіонерів, яких розстріляли під час видачі їм пенсії. Цей випадок шокував Ірину настільки, що вона вирішила їхати. З болем у серці згадує своїх друзів, сусідів, які залишились у Гуляйполі, допомагає їм, як може, дуже хоче возз'єднатися із родиною та повернутися до свого Українського міста!

Ти їдеш, а ми залишаємось