Ми з Краматорська. Було нормальне житя: квартира, дача, стабільне життя.  Пенсія мінімальна, але нам вистачало. Нічого особливого але жизнь стабільна була

Мені 65 років, чоловіку 63. Ми вже пенсіонери. Перед 8 березня як поїхали з дому - і все. Рік були в Бориславі на Львівщині, а потім переїхали поближче - в Полтаву додому. Думали, може додому будемо якось їздити. Ну ніяк поки що не виходить. Це буде стрес, то краще вже сидіти на місці. Там, у Краматорську, все одно прильоти. 

В Бориславі на початку допомагали гарно: і церква, і міськрада гуманітарку давали, а потім там стали допомагати тільки сім'ям з дітьми. Полтава - молодці. «Пролісок» і «Пліч-о-пліч» добре допомогли нам.

Як дають допомогу, то від вдячності взагалі аж плакати хочеться.  Бог милував, живемо, хоча й по світу вештаємося.  

Наш син служить у ЗСУ. І це такі переживання, що не передати. А так, все побутове взагалі відійшло на десятий план: будинок – не будинок, попадуть - не попадуть... Головне - щоб живі були та здорові. Звичайно, дуже не вистачає саме здоров'я. 

А взагалі, вже за два роки не так гостро відчувається, як в перший день війни. І додому вже не так хочеться. Допомагають, слава Богу.  Але взагалі в Полтаві гарно, тут ми як вдома.