У перший день війни я побачила з вікна колону російський танків. Потім почалися вибухи. Магазини не працювали, а запаси їжі закінчились дуже швидко. За хлібом я записувалась у чергу за два дня до видачі. На руки давали одну буханку з гуманітарної допомоги. Виживати було дуже важко.

На деякий час я виїжджала до Полтави. Дорога була небезпечною, бо тривали обстріли. Я бачила, як навкруги міста військові сиділи в окопах. Мені було дуже страшно. 

Після визволення Охтирки, ми з чоловіком повернулись додому. Зараз я відволікаю себе макраме та плету сітки. Чекаю на мир та перемогу України.