До війни в мене було спокійне життя, свій магазин, дохід. Зараз усе розбите, дощенту. Я проживаю в Станиці, але за іншою адресою. Я навіть не зрозуміла, коли залишилася без нічого, просто в чому стою. Спочатку я і не думала, що це війна.

Багато переселилися в Луганськ, там не стріляли, як у нас. Син живе в Києві, невістка – у Сєвєродонецьку. Багатьох моїх подружок або снарядом вбило, або інсульт трапився.

Протягом останніх трьох років я працювала в міськвиконкомі й не могла залишити, поки шукали мені заміну, тому що була начальником відділу. Тепер я пенсіонер, але не можу довгий час жити на одному місці. Зараз у мене немає постійного місця проживання. У мене був двоповерховий будинок із джакузі, з усіма зручностями, а тепер я жебрачка. У дочки теж магазин згорів.

Моя найбільша мрія – побачити своїх дітей здоровими, щасливими й без боргів.