Вийшовши на пенсію, мешканка Станиці Луганської переїхала до Рубіжного, щоб доглядати літню маму. Жінкам пощастило, село практично не потрапило під обстріл, тому ховатися у сховище із лежачою хворою не довелося. Нині Ірина Іванівна повернулася до рідної Станиці та щодня молиться, щоб жахи війни залишилися позаду.

Я працювала на шахті в Бараковому, в 2001 році вийшла на пенсію. А потім мама захворіла, і я переїхала до неї в Рубіжне. Там за нею до війни і доглядала. У Рубіжному стріляли мало, міліцію обстріляли та на околицю потрапило. Мама не ходила, але схоплювалася і просила відвести у сховище, а я пояснювала, що не дотягну; пересидимо, перечекаємо. І нас воно не торкнулося. А донька тим часом у Станиці Луганській була, то вони в підвалі сиділи.

Мама була старенька, відійшла вже в інший світ. Поки доглядала її і сама сильно захворіла, у мене цукровий діабет і гіпертонія. Донька забрала мене до Станиці Луганської.

Я, коли приїхала, стала і розплакалася – так було боляче дивитись на спорожнілі та розбиті будинки. Навіть у тому місці, де я живу, у Кухнянці, навіть у моєму будинку дах підняло і поклало на місце. Не знаю, як так вийшло.

Вулиця сусідня розбита, будинки розбиті. Усього два будинки жилі, а в решті нікого немає, бо роботи немає. Ми молимося щодня, щоби це не повторилося.