Це був ранок 24 лютого. Я була вдома, у новинах прочитала що введено воєнний стан. Думала чи вести дитину до школи, це було до 8 ранку. А після 8 почалися прильоту. Вони мабуть були і раннім ранком, але тоді я не чула.

Покинули рідну домівку, виїхали в невідомість. З собою було декілька речей, інгалятор, ліки та медична картка дитини. Шокував мабуть початок всього цього, ніхто не вірив, що таке може бути. Це не була гуманітарна катастрофа в прямому сенсі, в перші дні війни з їжею великих проблем не було. А ось періодично зникало світло, вода, газ - після прольотів.

Вся родина розкидана по країні та за кордоном. Наразі я не працюю, до війни працювала в ювелірному салоні. Переглядаю інколи останні фото з дому, фото з підвалу, де ми ховалися від обстрілів, фото діточок, які спали на підлозі в коридорі. На це боляче дивитись. Фото пошкодженої квартири. Фото випаленого будинку моєї матусі. Це дуже боляче.