До війни ми мешкали в Дружківці, а потім купили будинок у Торецьку. Я живу в мами, у мене троє дітей, чоловік помер. Син – інвалід дитинства, я після операції хворію. 2013 року працювала на шахті в Донецьку, а коли почалася війна, довелося розрахуватися. Відтоді без роботи. Мені 58 років, я не на пенсії, живемо на мамину пенсію.

Ми ніколи не очікували цього всього. Усе дороге, на роботу не можу влаштуватись, нікуди не хочуть брати.

Під час обстрілу маму контузило. Літали снаряди, а мама стояла на кухні. Вона оглухла. Я торгувала на ринку й також потрапила під обстріл. Якось їхала з Донецька, і теж був обстріл. Ми їхали із сестрою, а потім побачили, що везуть поранених і загиблих солдатів. Було дуже страшно. Усього цього не забудеш, воно як наяву. У пам’яті залишилось, як у Донецьку розривалися снаряди, гинули люди. Запам’яталися ешелони з танками.

Коли привозили «гуманітарку», мама отримувала. Дуже дякую людям. Нам допомогли продуктами, давали миючі засоби. Думаю, Фонд Ріната Ахметова допоміг найбільше.

Дуже хочу влаштуватися на роботу. На одну пенсію важко жити. Минулого року я їздила на збирання винограду, трохи заробила, і ми змогли виправити верандочку.