Донецький фотограф Євгенія довго розривалася між рідним містом і Києвом, куди сім’я переїхала після початку бойових дій. Доводилося стояти на блокпостах, щоб проїхати в Донецьк. А в столиці зіткнулася з таким неприємним явищем, як стигматизація переселенців.

Перший день війни я пам’ятаю. Почалися заворушення в Донецьку, які відбувалися під моїми вікнами практично. Я пам’ятаю, як усе почалося, тому що ми жили біля будівлі СБУ, і я пам’ятаю снайперів на дахах навколо нашого будинку, людей, які влаштовували все те, що там відбувалося. Ми все бачили, це було дуже страшно, тому ми виїхали.

У той час я працювала, фотографувала весілля. Ми були за містом, у полі, а там вибухали снаряди, літали літаки та тряслася земля. І в ресторані, де молодята святкували весілля, на Петрівці, відбувалися бойові дії, там навколо все просто вибухало.

Ми сподівалися, що скоро все закінчиться, усе буде добре. Тому що ми бачили й чули про Слов’янськ, який звільнили. І ми сподівалися, що в нас дуже швидко закінчиться. Але на жаль…

Було дуже складно, починаючи з переїзду та влаштування на новому місці. Найскладнішою виявилася неможливість часто бачити рідних. Припустимо, у мене вмирали родичі в Донецьку. А як потрапити туди?

Спочатку ми переїхали до Одеси, поїхали святкувати мамин день народження, там і залишилися, періодично приїжджаючи в Донецьк забрати якісь речі. Потім моя сестра одружилася в Одесі, і вони з чоловіком переїхали до Києва. Через кілька місяців туди переїхала моя мама, потім переїхала і я. До Києва я перевезла всі речі, і ми залишилися. Мама потім повернулася в Донецьк.

Я поверталася додому два роки тому, у 2019-му, – переїхала до Донецька й перевезла всі речі, але при цьому постійно поверталася до Києва, тому що там було все: побудоване за всі роки життя, сестра, племінник, друзі й можливість кудись виїжджати. Я переїхала до Донецька, але практично рік я жила в Києві по кілька місяців. Потім настав карантин, і я зрозуміла, що повинна бути в Києві.

Особливо сильно на поїздки додому впливали блокпости. Вони забирають цілу добу під сонцем, на холоді, під дощем без можливості кудись сховатися, наприклад, у полі. Можеш шість годин простояти. Далі проблеми в Києві виникли з житлом. Не було можливості зняти квартиру, тому що донецьким ніхто не хотів здавати, також не хотіли брати на роботу.