Валентина – з Гурівщини, що під Києвом. Вона не виїхала з села, попри те, що російські війська підійшли дуже близько. Кожного ранку о 6-й годині ворог починав рух техніки трасою неподалік. Лунали вибухи, кулеметні черги. І поступово Валентина до цього звикла. Люди намагалися мінімально рухатися селом, здебільшого ховалися у погребі. Тримали зв’язок за допомоги переписки у вайбері.