Боротьба за виживання
На вулицях більше не чути дитячого сміху. Падіння моральних і етичних принципів. Похід з магазину додому, який займав не більш ніж пів години раніше, став цілим квестом на виживання, доводилося переходити від одного укриття до іншого.
Усі думки людей, які постійно проживають у зоні бойових дій, зайняті тим, як вижити. Ті, хто там живе, втомилися від війни, вони хочуть знати, коли все це закінчиться.
Перша зустріч із війною – це авіаудар за півтора кілометра від дому…
А якось в Артемівську (нині Бахмут) я прокинувся вночі від шуму на вулиці. Звідти лунала сварка. Визирнув у вікно. Виявилося, з'ясовували стосунки між собою озброєні люди та солдати, що зайняли оборону танкової частини. Їхні «розмови» дуже швидко переросли в перестрілку. У хід пішла як дрібнокаліберна вогнепальна зброя, так і гранатомети, і танкові кулемети.
Трасувальні патрони літали метрів за п'ятдесят від мого вікна. ВІЙНА – ЦЕ СТРАШНА СИЛА.
Моя маленька дочка сказала: «Я не хочу помирати»
Спочатку ситуація в місті не була такою критичною. Але стурбованість подіями, що відбувалися, уже на повну наповнювала всіх людей на тій території. У сім'ях постійно обговорювали новини, події, пов'язані з війною.
Під час однієї з таких розмов моя трирічна дочка Даша сказала: «Я НЕ ХОЧУ ПОМИРАТИ».
Це жахливо, коли дитина, яка чула про війну від людей навколо або з екрана телевізора, відчувала на собі, яку біду несе війна.
Життя перевернулося
Війна кардинально змінила моє життя. У своїй країні я став біженцем – ТПО (тимчасово переміщена особа). Але це не найстрашніше. У сукупності деяких чинників я став ще й вимушеним сиротою. Понад п'ять років я не бачив матір з батьком, брата, сестру. Вони залишилися жити в Горлівці. На жаль, і з дружиною стосунки зайшли в глухий кут, і ми вирішили розірвати шлюб.
Зараз я живу в Харкові.
Мій повсякденний побут безпосередньо залежить від мого здоров'я, фізичних і розумових здібностей. А також від стабільної ситуації на ринку праці, яка зараз вкрай погана загалом у країні.
Моя стабільність, моя впевненість у завтрашньому дні, мій дім залишилися в тому періоді, який тепер правильно назвати «до війни». В іншому місті все довелося починати з нуля.
Мирним людям потрібна допомога держави
Найбільше жителі Донбасу отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова.
Ще була допомога від Червоного Хреста та ЮНІСЕФ. Але людям потрібна підтримка на державному рівні, а не тільки за кошт небайдужих донорів чи благодійних фондів.
Найстрашніше у війні – звикнути до неї
Лякає те, що ми вже звикли жити в умовах постійної війни. І ті, хто міг би змінити перебіг історії, не поспішають це зробити. Але ж у нас вже росте покоління дітей, які у свої п'ять-шість років ніколи не жили по-іншому, не знають, що таке мир.
Я мрію бачити майбутнє своїх дітей у мирній, економічно незалежній правовій державі, де в пошані життя кожного члена держави, грамотна освіта, доступна медицина та пріоритет основних людських цінностей.