Климюк Анна, 10 клас
Римачівський ліцей Вишнівської сільської ради, Волинська область, Ковельський район
Вчитель, що надихнув на написання есе: Корнелюк Наталія Яківна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Нещодавно, розмірковуючи про військові дії в Україні, я почала задумуватися про те, що ми розуміємо під словом «патріотизм»… Що для нас є рідна країна – просто територія, кордони якої визначені подіями або вчинками дипломатів, чи щось набагато більше? Таке банальне питання, але ми починаємо замислюватися, чому варто пишатися своєю приналежністю до певного народу.

Кожна держава має свою історію, протягом якої ми спостерігаємо постійну боротьбу за свободу. Це змушувало людей об’єднуватися та разом виборювати незалежність та право на існування. Для кожного народу значення свободи дещо різнилось. А нація, на моє переконання, існує саме завдяки самосвідомості та самоідентичності людей, їх зв’язку з національною культурою. І от постає ключове питання – що робить нас, українців, відмінними від інших народів? Що особисто мене змушує пишатися тим, що я народилася саме на цій землі та серед цих людей?

Українці проявляли героїзм у різні етапи історії. А що іноземні правителі завжди хотіли загарбати наші землі, то українці, не волівши віддавати свої території, постійно боролися за свободу і незалежність.

І зараз ми продовжуємо боронитись. Та українці ніколи не здавались, як показує історія, і героїчно захищали та захищають Батьківщину. І під героїзмом розуміється не самопожертва заради незрозумілої цілі, а вміння залишатися людиною попри будь-які обставини. Пригадаймо таких визначних постатей минулого, як Володимир Великий, княгиня Ольга та Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, поет та правозахисник Василь Стус, художниця Алла Горська, геній українського народу Тарас Шевченко, філософ та поет Григорій Сковорода, Соломія Крушельницька… Неможливо зараз охопити усіх видатних діячів мого народу. Саме усвідомлення того, що Україна мала і наразі має не менше мужніх, талановитих, свідомих, гідних та вірних своєму народу особистостей, змушує гордитися і дає наснагу робити великі справи заради нашого щасливого майбутнього.

Окрім славетного минулого наш народ ще має свої традиції та звичаї, які роблять українську культуру ще багатшою та цікавішою.

Під час різдвяних свят діти співають колядки, йдучи від хати до хати; у ніч перед Великоднем прийнято не спати, всі йдуть до церкви та освячують паску, крашанки та інші страви; свято Івана Купала сповнене ритуалів, пов’язаних з водою, вогнем і травами. А скільки в Україні весільних традицій!..

Як казала Леся Українка: « Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію». Адже це не просто слова, це дзеркало історії та життя людей. Українська мова зазнавала постійних утисків та гноблень, але збереглась і репрезентує нас, як незалежну ні від кого націю. Ось чому важливо говорити державною мовою, щоб світ ніколи більше не дивився на Україну, як на частину іншої держави.

Українець, де б він не був, в душі залишатиметься українцем. Наша Батьківщина постійно відчувала на собі вплив чужих культур, та це лише підсилило волелюбність та адаптивність народу, при тому не забуваючи своєї рідної землі.

А ще ж українці працелюбні, оптимістичні, гостинні та щирі. Щоправда, зараз є багато псевдопатріотів. Патріотизму не набудеш, одягаючи на свята вишиванку та постійно заявляючи, як ми любимо Україну. За словами А. Рожнятовського: « Справжній патріот мовчки робить те, що вміє, на благо держави і взамін нічого не вимагає». Очевидно, велика кількість людей, які готові в будь-який момент віддати своє життя, ще не забезпечує перемоги. Потрібно, найперше, змінюватися самим. Наші дії мають збігатися зі словами. Я теж намагаюсь бути такою. Адже від того, що ми робимо зараз, залежить, що нам доведеться робити потім і в яких умовах ми житимемо. Як влучно висловився В. Липинський: « Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».