Я бігала під бомбардуванням і під кулями, усе падало на голову. Була шкода здоров’ю, коли на голову сипалося скло. І кулі, і бомбардування – усе це ми пережили. А воно ж було не раз! І в будинку багато разів заставало, і на вулиці, коли потрібно було бігти, падати й бігти.

Я живу в іншому будинку як переселенка, тому що моє житло розбите. Тут теж потрапляли [під обстріли]. Дах повністю розбитий, двері й вікна всі вилетіли, стелі падали.

Мене пустили пожити добрі люди, поки мені відремонтують. Тут теж стіни побиті, дах був розбитий, тільки перекрили трішки, щоб можна було жити. А так і стіни, і дах, і вікна були постраждалі. Але тут хоч більш-менш трішки далі, а там ми саме на посту, то там взагалі неможливо жити.

Я виїжджала, спочатку довелося бігти в село, потім сюди приїхала. Тому що тут кладовище родичів, намагаємося ближче до рідного. Я живу сама, діти виїхали далеко.

Пам’ятаю, як це починалося. Я тільки прийшла з роботи, з інтернату. Я щось почала робити в кухні, і тут як шандарахне! Усе засяяло, усе горить, тріщить. Дочка ще була вдома. Якби не вона, не знаю... У мене високий тиск, думала, взагалі збожеволію. Вона в істериці. Я в істериці. Так все страшно було, дуже страшно. Здоров’я дуже підірвалося. Якби не війна, може, і здоров’я було б нормальне. А так...