Я одна виховую трьох дітей майже 10 років, тому війна дуже змінила наше життя. У нас була теплиця, де ми вирощували квіти, у дітей були друзі, гуртки, свій дім. В перший день війни я з дітьми виїхала лише з особистими речами в місто Дніпро. Я дуже злякалася, що вдома може щось статися погане. Незважаючи на те, що вже в теплиці була розсада, і я розуміла, що вона загине, але життя моїх дітей - це єдине, про що я думала. Нам одразу допомогли з житлом, деякими речами, хоча з часом і тут не дуже буває безпечно. Та діти далі їхати не хочуть, бо вірять, що ми скоро повернемося додому. Для мене дуже шокуючим був початок війни, так жорстко вона почалася і так боляче було від того, що гинули діти. В багатьох містах батьки навіть не мали змоги їх евакуювати. Це дуже страшно, коли маленьке життя обривається. І дуже боляче, що багато дітей постраждали фізично та психічно. Бо діти - наше майбутнє, і це єдине, що взагалі має людина! На початку війни було трохи скрутно з продуктами, питною водою, бо магазини були пусті.