Ми - з невеличкого міста Коростень Житомирської області, недалеко віл кордону з Білорусією. 24 лютого прокинулися від дзвінка колеги, яка сказала: «Швидко забирай дитину і виіжджай - почалась війна!»

Майже два тижні ми жили у батьків у підвалі з чотирирічною дитиною. Було дуже холодно, всі дуже хворіли, а аптеки нормально не функціонували, і ліків купити майже не було можливості. Слава Богу, батьки запаслись домашньою консервацією, тому нестачу їжі ми бачили тільки в магазинах. Через місяць заради безпеки дитини ми виїхали в міста в сусідню область, зараз з родиною живемо разом.

Ми переоцінили наше життя: тепер кожен прожитий день цінуємо і дякуємо нашим воїнам.

Я працюю бухгалтером на підприємстві. Майже чотири місяці була без роботи, наразі виробництво потихеньку відновлюється. А ось чоловік залишився без роботи, що дуже негативно відобразилось на матеріальному становищі сім’ї. Ми почали дуже економити, відмовлятися від елементарних речей та продуктів харчування.       

Недалеко від міста у батьків є дачний будиночок, і неподалік його колись була військова частина. ЇЇ в перші дні війни майже два дні бомбили, й у нашому будиночку від ударної хвилі повілітало все скло в вікнах. Це надовго закарбувалось у пам’яті.