Вісім місяців сестра не встає з ліжка після перенесених інфаркту та кількох інсультів. Ми живемо з нею вже три роки, з рідного селища мені довелося тікати.

До цього жила я в Пищевику, але там стріляють страшно. У городі снаряд упав, весь дах в уламках. Ночувати я ходила до сусідки. А потім і в її будинок вдарив снаряд.

Але і в Талаківці немає спокою. Як почнуть бахкати – страшно стає. Ховаєшся вже всюди. Якщо хату розвалить, що вже зробити? Нічого! Тому і сестра не може відновитися, бо кожен день від обстрілу до обстрілу переживає важко.

Як найменший стрес – вона з ліжка падає. На ліки всі наші кошти і йдуть. Важко дуже, ні грошей немає, нічого… Але ми намагаємося із сестрою підтримати одна одну і не падати духом.