Іщенко Евеліна, 8 клас
ОЗ-«Вікнянський ЗЗСО І-ІІІ ступенів»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Бегей Орися Дмитрівна

Чому бути українкою – моя суперсила?

Я давно задумаюсь над цим питанням. Воно мене хвилює і я пробую відповісти.Думаю, тому, що ми, українці, незламні, сильні, відважні. Наш народ береже свою незалежність протягом багатьох століть.

І сьогодні, коли йде війна з росією, я переконуюсь у силі духу мого народу, наших хлопців – захисників, які боронять нашу Україну. Російський агресор намагався знищити нас і поневолити. Думали за три дні покласти на коліна. Не вийшло! Ми - нація непреможна!.

Я часто перечитую Шевченків «Кобзар» і сьогодні, як ніколи, великої ваги набувають пророчі Кобзареві слова, слова великого Українця.

… Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава і воля святая!...

Весь світ на боці України. Нас підтримують, дають зброю, прихисток для біженців. Я, як і всі люди, і мої однокласники допомагаємо ЗСУ. Ми збираємо посилки із продуктами, теплим одягом, пишемо вітальні листівки нашим воїнам. І я пишаюся цим, бо ми – Українці, я- Українка. І в цьому - моя суперсила.

Думаю, чим ще можна допомогти Україні? Що я можу зробити для Перемоги? Я-учениця. Мій найперший обов’язок - гарно вчитися. І я це роблю, адже Україні потрібна розумна нація, яка зробить крок уперед у науці, техніці, розвитку промисловості і сільського господарства.

Нещодавно до нашого класу прибула нова дівчинка Вікторія. Вона із Запоріжжя, але рідного дому в неї вже нема, москалі знищили його.

У нашому селі вона із мамою знайшла свій рідний дім. Вікторія, як і ми, волонтерка. Вона разом із класом допомагає ЗСУ, розповідає про жахіття, які пережила. Я у всьому їй допомагаю: робити домашнє завдання, вирішувати матеріальні проблеми. Думаю, так роблять багато українців, не тільки я і моя сім’я. І в цьому також, напевно, моя суперсила.

Переглядаючи телевізійні новини, бачу, як багато дітей займаються волонтерством. Я і всі мої однокласники також допомагаємо воїнам. Захоплююсь ними! Які вони сильні, відважні! У них, у їхніх діях я бачу суперсилу. Вони своїми вчинками мене надихають і я вірю: ми здолаємо ворога, переможемо його.

Я – українка. Заглядаючи у сиву давнину, читаючи історичну літературу, розумію: ми – українці, і ми – непереможні. Особливо припала до душі доля Роксолани. Ця жінка багато років проживала в неволі, але зробила чимало добра для своєї батьківщини. За цей період припинилися набіги турків на Україну. Живучи далеко від своєї рідної землі, вона зберегла любов і пам'ять до неї, відданість їй.

Україна для мене починається із рідної хати, на подвір’ї якої красується червона калина, школи, сім’ї, вчителів і друзів. Я безмежно люблю її ландшафти, пшеничні поля, плакучі верби – це справжні шедеври, які так полонили мене. Я живу в селі і бачу цю красу. Тут і чорнобривці на нашому подвір’ї, і поле безмежне, уквітчане червоними маками, що розкинулись за нашою хатою.

Любити свою маленьку батьківщину - це, я впевнена, також моя суперсила.

І хочеться крикнути на весь світ і з впевненістю сказати: «МИ –БЕЗСМЕРТН І НЕПЕРЕМОЖНІ, бо маємо найсильнішу армію .»