Я пенсіонер, інвалід другої групи. Є син, донька, онуки. Проживав у Гуляйполі. Нас обстрілювали сильно. У мене осколки падали у дворі, а ховатися ніде було, бо в погребі стояла вода. Дах побитий, вікна вилетіли.

Не було ні світла, ні води, ні газу. Ми робили багаття, готували їжу – так і жили. Була картопля, цибуля. Своє все з городу було. І гуманітарну допомогу давали. 

Була підтримка і людей, і міської адміністрації. Всі ми були дружні.

Приїхали по мене на машині - сіли і поїхали. Ми організовано виїжджали, не власним транспортом.

Не знаю, як воно зміниться і в який бік ми змінимося. Таблетки п’ємо заспокійливі. Ніхто не знає, коли війна закінчиться. Мрію повернутися додому скоріше.