З першими пострілами життя Оксани Лисогор змінилося. Разом з мамою і донькою довелося пережити обстріли рідного селища. Відновити зруйновані будинки та вижити людям на лінії розмежування допомогли благодійні організації.

Коли почали постріли звучати, я зрозуміла, що наше життя змінилося. Було страшно за себе, за дочку, за батьків. Ховалися, де доведеться: то вдома, то в підвал бігли. Так хочеться забути все, що тоді було.

Під час обстрілу наш будинок пошкодило осколками. Відновити його допоміг благодійний фонд. Допомагали Рінат Ахметов, Червоний Хрест, ООН. Нам і зараз допомагають різні організації. Мама моя отримувала продукти, це була дуже хороша підтримка.

Від обстрілів ми ховалися, де доведеться: і вдома, і в підвалі

Війна нам принесла багато проблем. Раніше ми жили поруч з обласним центром і могли туди поїхати в будь-який час, тепер цієї можливості немає. Ми тут ніби відрізані. Безпеки теж немає, тому що стріляти не припиняють. Хоч і далеко, але все одно тривожно.

Я мрію про нормальне життя, яке було в минулому.