Ми з Луганської області. У 2014 році приїхали у Харків, а у 2022 переїхали до Полтави.

У Харкові ми жили на Північній Салтівці. Найперші влучання були саме по цьому району. Для нас це вже друга війна, тому розлучитися з усім нажитим було легко. Все це ми пережили у 2014 році, ми звикли. А психологічно було дуже складно. На Північній Салтівці ми залишалися від початку війни перші десять днів.

Найжахливішими були авіаудари. Вони відбувалися, коли ми сиділи в підвалі. Все інше, у порівнянні з ними, було нормально.

Ми ніде не могли купити ліки для дитини. Тільки коли переїхали до Полтави, тоді з'явилась така можливість. Їжа у нас була, а світла і води одразу не стало.

Ми боялись виїжджати, тому що на Північній Салтівці обстріли були постійні. Безперервно щось літало. Ми чули про те, що обстрілювали машини з мирними жителями. Обирали, де буде більш безпечно: у дорозі чи у підвалі. Врешті ми знайшли бензин і виїхали власною машиною. Забрали кота і рибок. Кіт пережив стрес. Ми ніяк не могли його дістати з підвалу.

Ми їхали навмання. Не знали куди. Ніч нас застала у Полтавській області. Ріелтор нам запропонував квартиру у Полтаві за помірною ціною. Тому ми там і залишились. До того ж близько до Харкова.

Дитина почала заїкатися. Ми довго проходили медикаментозне лікування, також займалися з логопедами. Тепер ця проблема у стадії ремісії.

Я б хотіла, щоб війна закінчилася уже завтра. Майбутнє своє я бачу тільки світлим. Щось планувати складно, ми живемо одним днем.