Овчаренко Софія, 16 років, учениця 11-б класу спеціалізованої школи-інтернату «Козацький ліцей», с. Зеленопілля, Запорізька обл.

Конкурс есе "Один день"

Війна – страшне слово. Це важке випробування для всього народу. Найбільш беззахисними і вразливими виявляються в цей час Діти. Їхнє дитинство безповоротно йде, йому на зміну приходять біль, страждання, втрати рідних і близьких, позбавлення волі.

Тендітні дитячі душі війна стискає сталевими лещатами, ранячи і калічачи їх. Минулі війни викреслили з життя безліч дитячих доль.

Я проживаю в селі Запорізької області. Нам пощастило, що ми не побачили війну. Війну, яка розпочалась на Сході України. Усвідомлення, що події 2014 року вплинули і на мене, прийшло тоді, коли до нашого класу прибула дівчинка з міста Докучаєвськ. Класний керівник нашого класу попросила нас ввічливо поводитись із цією дівчинкою, яка пережила страшні моменти захоплення їхнього міста, страшенні звуки гармат і море вогню та крові…

Наступним моментом усвідомлення жахіть воєнного часу стало те, що одного ранку по залізничним коліям, які проходять біля нашого села, проїхав потяг з військовою технікою.

Страшними були і новини з екранів телебачення. Кожного дня гинули українські бійці-захисники. Також страждають прості громадяни України, які змушені покинути свої рідні домівки та отримати страшний статус – переселенці.

За офіційними даними в Україні близько двох мільйонів переселенців. У людей змінюється свідомість, вони починають пристосовуватися до військових потреб, і це найстрашніше.

Для людини – це великий стрес, залишити все, що дороге, покинути місце, де відбувалися найщасливіші моменти життя. Я щиро співчуваю тим людям, які через це пройшли.

Після початку війни ці люди загартували свій характер та сміливо можу сказати, що вони відрізняються від інших своєю мужністю, бо потрібно мати сильний характер, щоб це пережити.

У нас в школі неодноразово проводилися різноманітні волонтерські акції та заходи для воїнів ООС (АТО). Я залюбки на гуртку «Джура» разом з іншими дітьми та педагогами плела маскувальні сітки для бійців.

Ми плели білі та багряно-зелені сітки для різної пори року. Для мене це була велика честь усвідомити, що я зробила добру справу для військових.

Ще я пригадую як в дитинстві ми з маминою знайомою волонтеркою плели браслети для воїнів.

Якщо мене спитати, що в моєму розумінні є «війна», а що «мир» – мені легше було б відповісти стосовно Миру. Бо для мене війна – це смерть, ненависть, біль, сльози… А мир – це, перш за все, абсолютна безпека людей, душевний спокій, повага до інших. Мир у світі залежить на всі сто відсотків від нас самих, і тільки ми самі можемо зробити так, щоб нам мирно жилося.

Війна розпочалася не так давно,

Її неможливо забути!

Добровольці пішли на війну,

Ще й досі нам її чути.

Не хочеться слухати поганих звісток,

Кружляє в повітрі пожовклий листок.

Не хочеться чути поганих новин,

А хочеться миру і сонячних днин!

Герої пішли заради держави

І загинули з честю.

Не хотіли пускати їх мами,

Але вони були дуже уперті!

Нам хочеться миру,

Нам хочеться щастя,

Не минули хвилини обстрілу,

Нам хочеться жити у вільній державі,

І завжди її любити!

Від усього серця я вдячна нашим героям, які і до цього часу захищають наше мирне життя.

Нехай більше ніколи на Землі не буде воєн!