Журавльова Вікторія Олександрівна, 18 років, група ДО-20-1/9 Дніпровський фаховий педагогічний коледж комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради»

Вчитель, що надихнув на написання єсе: кандидат історичних наук Коваль Ольга Сергіївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

«Треба спішити жити…»

Напередодні війни я весело проводила час зі своїми близькими та найдорожчими людьми, це і було справжнє щастя, але тоді ми посварились через дрібницю, яка не мала великого значення, і тільки зараз я це усвідомлюю. Лягла спати я з відчуттям тривоги, ніби душа кричала про якесь лихо і хотіла попередити про те, що чекає попереду. Так жахливо я себе ніколи не почувала, це були змішані відчуття та думки, які ніби з’їдали мене з середини, рвали душу та серце на маленькі шматочки, ніби війна почалась в моїй душі. Я знала, що сварка не значна, і ми обов’язково вранці помиримось, але мені не ставало легше.

Проте вдалось заснути, але ніч була не спокійною, а ранок не можна було назвати добрим. Прокинулась я від дивних звуків, але в першу хвилину не придала цьому великої уваги, і заспокоїла себе тим, що це проїхав автомобіль, але звук не зникав, а потім пролунали вибухи один за одним. Це змусило підірватись з ліжка та заскочити в кімнату до батьків, які теж прокинулись від вибухів, найбільше налякався мій маленький братик, якого я відразу пригорнула до себе. Вся моя родина і я були страшенно перелякані, не розуміли що відбувається.

Коли ми відкрили новини – ми зрозуміли все, та один одному зі сльозами на очах сказали «почалось». Я досі пам’ятаю той момент коли всі усвідомили, що почалась війна, ми плакали та очі ніби говорили «прощай». Моя родина дуже оптимістична і ми б ніколи не сказали такого, але в той момент я бачила відчай та заплакані очі ніби кричали про те, що ми бачимось востаннє, і від цього ставало ще гірше на душі. Тепер я розуміла, чому так не спокійно було в ночі – це було передчуття небезпеки, я ніби знала, що станеться щось дуже погане.

Упродовж всього дня ми дзвонили всім близьким та знайомим, щоб дізнатись найважливіше – як вони, та чи все спокійно. Ми не збирались тікати й навіть не говорили про це, бо всі усвідомлювали, що наш дім тільки тут. Відклавши всі негативні думки ми почали готуватись до всіх можливих варіантів подій, збирали всі необхідні речі та готували бомбосховище до того, щоб там проживати.

В моїй родині ніколи не говорили відкрито про свої почуття, та те наскільки вони дорогі. Але з початком війни все змінилось, і тепер кожен раз, навіть під час звичайної розмови про повсякденні речі ми говорили один одному «я тебе кохаю», «бережи себе, щоб там не сталось зі мною». Хотілось пожертвувати всім, аби тільки рідні були в безпеці.

З’явилось розуміння того, що ця хвилина може бути останньою, а ти так і не встиг пожити, бо весь час все залишав на потім. Отак живеш і знать не знаєш, чи буде завтра день, а все життя на потім відкладаєш. Та тільки «потім» може не настати. Є тільки мить яку треба прожити, і це треба ввести собі за звичку. І як би дивно не звучало, але з того моменту почалось життя.

Сервіз, який припадав пилом в шафі скільки років і чекав важливого моменту або свята, ми дістали в той же день, та почали користуватись кожного дня. Бо ми живемо один раз, і треба спробувати все і насолоджуватись кожною миттю, кожним новим днем, адже є люди, які ціною свого життя вибороли його для тебе, та більше того ця хвилина може бути останньою.

Війна дала можливість переоцінити погляди, розставити пріоритети, зрозуміти які чудові люди знаходяться біля тебе. Весь народ об’єднався, всі стали однією великою родиною, які готові підставити своє плече в будь-якій ситуації, віддати останнє, тим кому це важливіше, а отже, таку націю ніхто й ніколи не зможе подолати, тому, що ми незламні, і стояти будемо до кінця.

В кожній казці добро перемагає зло, головне – вірити, і це обов’язково буде. Тепер на весь вік ми усвідомимо, що життя не можна відкладати на потім, жити треба зараз, і єдине, що важливо, – це мир та близькі люди, які поруч з тобою. В мирний час всі так гнались за матеріальними речами, які робили нас щасливими, а тепер це дрібниці. Щастя завжди було поруч, але ми його не бачили та не цінували. Немає нічого дорожчого за мирне небо та здоров’я рідних людей. Не варто витрачати свій час на сварки та образи, в серці та думках має панувати любов та добро. Варто пам’ятати, що для нас вибороли життя і тому не слід скаржитись на нього. Цінуй те, що маєш. Велика подяка та низький уклін всім героям, які мужньо стоять за незалежність нашої країни.