Дик Юлія Олександрівна, учениця 11 класу ДФПК КЗВО "ДАНО"ДОР", ДО-21-2/9, м. Дніпро

Вчителька, яка надихнула на написання есе - Бак Ольга Дмитрівна

Коли лягаємо спати, ми ніколи точно не знаємо, що станеться завтра. Але навіть враховуючи це, я не можу сказати, що не була здивована, коли уранці мені розповіли про початок війни. Пам’ятаю, ніби це сталося сьогодні, мама з татом емоційно обговорюють щось на кухні, водночас снідаючи млинцями. Але у той момент, як побачили мене, зупинилися, і трохи якби посміхаючись сказали:

«Ти довго спала, ми вирішили тебе не будити, не лякайся, але почалася війна», у той момент у голові ніби стався вибух, цей ранок став початком нової глави її життя та окремим розділом її щоденника.

Шквал емоцій переповнював моє серце, я була спантеличена та збуджена початком нового життя.

З початку війни вже минуло декілька годин, інформаційний потік шокуючих новин вже лякав мене не менше ніш сама війна, а психологічний стан рідних, можна було читати як відкриту книгу. Ми неспішно збирали «тривожні рюкзаки», щоб нічого не забути. У метушні намагалися змінити тему на щось більш веселе аби лише трохи відволіктися від страшних думок. Наступні декілька тижнів ми провели так би мовити у коридорі, з кожною сиреною бігли до безпечної зони, боючись за своє життя. У такі моменти вся сім’я була разом, що хоч якось заспокоювало мене, ставало не так боязко. Через деякий час страх за своє життя послаб.

Маленькі діти знову граються на вулицях, дорослі кудись поспішають, а мені тепло на душі через те, що навіть у такий складний час, життя людей продовжується.

Та нещодавно, ще на початку війни, було немало людей, які опинилися у складному становищі, багато з них втратили свої домівки чи рідних. Тож найбільше мене здивували у війні саме люди, адже вони допомагають одне одному, навіть не будучи знайомими, підтримують одне одного у складній ситуації та віддають своє життя за нашу Батьківщину.

З кожним днем ми наближаємося до перемоги.

То як я бачу цей мир після війни? Я сподіваюся, що навіть після війни, люди пам’ятатимуть ці події і будуть доброзичливіше ставитися до людей, які потребують допомоги. Міста відбудуються та Україна знову розквітне, а майбутнє, яке ми відстоювали на фронті нарешті настане.