Шарга Катерина, 10 клас, Міжгірський ліцей № 1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бундзяк Галина Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ще змалечку мене дуже цікавила історія. Різноманіття культур, традицій та цивілізацій викликали в мене щире захоплення. Але найбільший інтерес викликала у мене саме тема війни, тому що я не могла навіть уявити, яким було життя людей у такі страшні часи. Важка доля та криваві випробування покоління, на шляху якого стала війна – це все здавалося мені таким далеким та незбагненним.

Війна – це хаос, страх та руйнування. Вона схожа на стихійне лихо, яке калічить все на своєму шляху.

Живучи у тихі та мирні часи, я вважала, що цивілізований світ ніколи не допустить повторення цих страшних подій. Суспільство 21-го століття прагне миру та стабільності, внаслідок чого більшість конфліктів вирішуються дипломатично, враховуючи думку всіх сторін. Адже подолати непорозуміння можна лише тоді, коли люди навчаться чути одне одного. 24-го лютого 2022 року, неначе грім серед ясного неба, увесь світ сколихнула страшна новина про події у моїй рідній Україні. Цей ранок навіки залишиться у пам’яті кожного українця на все життя.

Згадую, як мама розбудила мене вранці та розповіла про початок війни. Всі думки в голові змішалися, від перегляду новин та роликів у соціальних мережах почалася паніка.

Поступово тривога почала перетворюватися у несамовитий страх, адже ніхто не знав, що саме буде далі. Вороги, які ще вчора називали себе братами, сьогодні масово вбивають мирне населення та рівняють наші міста з землею. Саме того ранку життя українського народу розкололося на “до” та “після”.

Війна кардинально змінила наше життя. Мирні та спокійні дні залишилися позаду, а на заміну їм прийшли жорстокі реалії воєнних часів...

Зранку, замість співу пташок ми прокидаємося під звуки сирени, а замість ранкових прогулянок прямуємо до найближчого укриття. Кожен перегляд новин розриває серце на шматки від болю, який щодня спіткає невинних людей. Так, ця війна назавжди змінить наше життя, але ніколи не зробить рабами, бо український народ – це єдиний та незламний організм, який здатен побороти все на шляху до своєї свободи та незалежності. Складаючи до купи всі жахіття, які принесла з собою ця кривава війна, я чітко для себе зрозуміла, що найголовніше слово на цій землі - це мир. Адже українці платять найвищу ціну, щоб знову жити під мирним небом на рідній землі.

Разом з усією Україною я щиро мрію, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Я вірю у незламність свого народу, у мужність наших воїнів, у таку вистраждану та  вимолену перемогу.

Особливим символом віри та надії для мене стали слова нашого славетного Кобзаря:

“Борітеся - поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая! ”