Копищик Маргарита, 9 клас, Опорний заклад «Люхчанський ліцей» Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Власюк Надія Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – таке коротке, але жорстоке слово. Скільки воно таїть у собі загублених долей і людських життів. Життів… Несправедливо знищених, закатованих, вбитих життів. Коли у твоїй голові починають виникати думки: «Скільки їх, майбутнього України, відбудовників нашої держави, полягло в боях за рідну Батьківщину?» В таку цифри неможливо вірити. Мозок відмовляється приймати ці криваві числа.

Душу одразу сковує невимовний страх, лють, бажання помсти, а на очі навертаються сльози. «Боже, чому саме ми?» – це питання хвилює усіх українців уже більше, ніж два з половиною роки.

Для мене немає нічого жахливішого, ніж війна. Війна – це плач, кров, вбивство, страх. Немає нічого жахливішого, ніж усе це вкупі. Я ненавиджу війну, я не маю більше слів, війна забрала усе, хоча я й не говорю про щось матеріальне. Вона забрала у мене найцінніше – сенс життя.

І попри все я вірю в Україну. Вона переможе. Не питайте про те, чому я в цьому впевнена. Я просто знаю.

От-от 1000 днів, як українці намагаються пристосуватися до теперішніх складних умов, як матері чекають своїх синів, як сім’ї оплакують загиблих героїв. Попри всі жахіття війни, хтось ще думає, що їх прийшли рятувати, а комусь немає різниці, якою мовою спілкуватися.

Отож, я звертаюся до українців: лише ви можете посприяти закінченню війни, лише від вас залежить яскравої автентичності та ідентичності нашої держави, лише вам належить цей надважливий вибір, бо хтось ще досі сміється під час хвилини мовчання…