Мені 43 роки, я з селища Олексієво-Дружківка Донецької області. До початку війни працювала у місті Константинівка у компанії Конті. З першого дня війни, коли почались вибухи, я вже не працюю. 

Ми із сім’єю просиділи тут до квітня місяця. Коли почалась масова евакуація, не розуміли, куди нам їхати. Я була безробітна. Донька працювала в Харкові, але на початку війни вона була вже вдома. Чоловік теж безробітний. Евакуація була з Краматорська. Туди потрібно було добратися на таксі. Мене запросила тітка до Одеси.

Я з донькою приїхала в Одесу. Там ми були приблизно місяць. перед Паскою вийшли в магазин і побачили приліт. На наших очах зруйнувало багатоповерхівку. Після цього ми з дочкою виїхали до Європи. 

Доїхали до Львова, а далі - через Польщу до Німеччини. Там нас розселили по таборам. Я психологічно не витримувала. Мене запросила сестра на Кіпр, надіслала гроші. Ми полетіли і були з донькою на Кіпрі. Там програми для біженців не було. Ми жили у сестри в однокімнатній квартирі вчотирьох. Шукали роботу, але без знання мови це дуже складно. Влаштувалась прибиральницею, щоб зароблять хоч якісь кошти і задовольняти свої особисті потреби, і врешті з донькою повернулись додому. 

Донецька область відрізняється від інших. Коли сюди заїжджаєш, то це просто жах. Зараз я в такому депресивному стані, що не розумію, де працювати і що далі робити. Транспорт до міста ходить погано, тому ми так і не працюємо. 

Коли ми потрапили в Одесу, то там начебто війни і немає. Сусіди нам намагались постійно чимось допомагати. Коли я була за кордоном з біженцями з інших областей, в яких було спокійно, то вони ніби туди приїхали на відпочинок. Я цього не розумію. Моя компанія не  припинила зі мною трудовий договір, і я не могла навіть звільнитись, щоб стати на облік у центр зайнятості і отримувати допомогу. А виїжджати в іншу область і знімати квартиру – це дуже великі кошти, яких у нас немає. 

В моїй сім’ї у всіх на фоні стресу якісь проблеми зі здоров’ям. У мене депресія. 

Мені хочеться повернутись до мирного життя. Хочеться назад на роботу, зустрітись з усіма. Хоча багато кого вже немає в живих. Мені іноді телефонують і говорять, що того чи того вже немає.