Останчук Анастасія, 2 курс, Державний навчальний заклад "Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Підкупко Тетяна Леонідівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна в Україні змінила моє життя глибше, ніж я могла уявити до її початку. Це не просто подія, що мала вплив на суспільство в цілому; вона торкнулася кожного аспекту мого існування: від особистого світогляду і цінностей до емоційного стану, стосунків із близькими та навіть планів на майбутнє. 1000 днів війни – це не просто відрізок часу, це ціле життя, сповнене болю, втрат, випробувань та надій. Кожен день цієї війни для мене став викликом, який загартував, змінив і переосмислив мої погляди на життя. Мій шлях протягом цих днів – це шлях внутрішніх трансформацій, постійної боротьби зі страхом і відчаєм, але також шлях надії та рішучості продовжувати жити. 

Моя історія, як і історія мільйонів українців, це історія болю, страху, але водночас сили та єдності.

Коли почалася війна, все здавалося нереальним. Звичний світ, у якому я жила, раптово перевернувся. Перші дні були сповнені паніки, хаосу та безперервних новин про те, що відбувається в країні. Страх став моїм постійним супутником. Нічні повітряні тривоги, звуки вибухів та щоденні новини про втрати руйнували мою здатність мислити ясно.

Я відчувала, що моя реальність більше не належить мені, а ситуація поза контролем.

У цей час було важко приймати рішення. Все життя, яке було таким звичним і передбачуваним, розсипалося, як картковий будиночок. Усі плани, що я мала на майбутнє, стали неактуальними, і я не знала, чого чекати від завтрашнього дня. Єдине, що допомагало, – це підтримка рідних і близьких.

Ми стали один для одного тим острівцем стабільності, якого так не вистачало в цей важкий час.

Після першого шоку прийшло усвідомлення того, що війна – це не тимчасове явище, і вона триватиме. Я почала звикати до нового ритму життя: сирени, евакуації, постійна готовність до надзвичайної ситуації. Але водночас прийшло розуміння, що я не можу дозволити страху керувати мною.

Життя продовжується, і я маю зробити все можливе, щоб адаптуватися до нових умов.

Тривалий стрес, постійні переживання за близьких і невпевненість у завтрашньому дні серйозно вплинули на моє психологічне здоров'я. З'явилася хронічна тривога, я почала частіше відчувати безсоння. Кожного разу, коли чую гучні звуки або вибухи, рефлекторно відчуваю страх і хвилювання. Це може бути навіть звичайний грім або салют, але свідомість миттєво повертається до війни. Однак, через ці складнощі, я також знайшла в собі сили звернутися по допомогу до психологів та почати працювати над своїм психічним здоров'ям. Це допомогло краще зрозуміти свої емоції та знайти способи справлятися зі стресом.

Так, війна змусила мене стикнутися з багатьма внутрішніми страхами, але це також стало шансом на саморозвиток.

Однак війна – це не лише фізична небезпека, а й постійна внутрішня боротьба зі страхом, відчаєм та почуттям несправедливості. Кожна новина про зруйноване місто чи загибель невинних людей змушувала мене запитувати: «Чому це відбувається?». Біль та злість стали постійними емоційними супутниками, і іноді здавалося, що вони переважують усе інше. У найважчі моменти мене рятували спілкування з близькими і психологічна підтримка. Я зрозуміла, що не можна бути сам на сам із своїм болем. Поділитися своїми страхами та емоціями з іншими – це не слабкість, а спосіб залишитися сильним.

Підтримка друзів і сім'ї стала тією силою, яка допомогла мені триматися, навіть коли все здавалося безнадійним.

1000 днів війни кардинально змінили мій світогляд. Речі, що раніше здавалися важливими – матеріальні здобутки, статус, кар'єрні досягнення – втратили свою цінність. Я почала більше цінувати прості моменти: час, проведений з родиною, можливість обійняти рідних, мир і безпеку. Тепер я розумію, що справжнє багатство – це не те, що можна купити, а те, що дає внутрішній спокій і щастя.

Війна навчила мене жити тут і зараз. Планувати на далеке майбутнє стало складно, бо ситуація змінюється щодня.

Але я навчилася цінувати кожен день і кожну можливість зробити щось хороше, бути корисним для себе та для інших. Це нове відчуття усвідомленого життя стало для мене головною зміною, яку принесла війна. Попри всі труднощі, які принесла війна, я не втратила надії. Надія на перемогу, на мирне майбутнє, на те, що ми зможемо відбудувати нашу країну і жити щасливо, стала моїм головним джерелом сили.

Віра в те, що справедливість переможе, допомагала мені не впадати у відчай навіть у найважчі моменти.

Ця надія жила не тільки в мені, але й у мільйонах інших людей, з якими я перетиналась за цей час. Кожен із нас, попри свої особисті трагедії, продовжує вірити і боротися за краще майбутнє. Ця колективна віра і єдність стали нашим головним щитом від зневіри.

Війна в Україні стала випробуванням для всіх нас, і, хоча вона принесла багато болю, страху і невпевненості, вона також відкрила для мене нові горизонти.

Вона змінила мої цінності, навчила цінувати прості моменти життя і людей, які мене оточують. Я відчула на собі силу єдності та взаємодопомоги і знайшла в собі нові ресурси для протистояння викликам. 1000 днів війни перетворили мене на іншу людину, але також дали мені шанс вирости людиною готовою до всього.