Бузинар Софія Ігорівна, 15 років, Іванківський ліцей №2 Іванківської селищної ради, 9-Б клас

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Фещенко Валентина Миколаївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Війна змінила життя всіх українців, тому я хочу розповісти про той день, який не забуду ніколи. 24 лютого о 5:20 мене розбудив телефонний дзвінок. Це був тато, який сказав лише два слова: «Почалась війна».

На вулиці вже їхали колони автомобілів, люди виїжджали із селища. Мама не спала і сказала мені, щоб я не хвилювалась. День був тихим, але ця тиша мене лякала.

Люди бігли до магазинів, щоб купити продукти, були великі черги, всі хвилювалися, що скинуть бомби або ж почнуть обстрілювати Чорнобильську АЕС.

Вечір, о 19:15 почали їхати перші колони танків, вони стріляли, ми з мамою і собаками спустились в підвал. 25 лютого моє рідне селище Іванків було в окупації, з моїх очей текли сльози від страху за своє життя, за життя моїх рідних і всіх українців.

5 березня зник мобільний зв’язок, а 8 березня вже зникло світло. Всі дні в окупації були однакові, ми з мамою ходили по воду до сусідки, бо в неї була криниця, пекли хліб. Інколи мамині знайомі ходили на хлібзавод і приносили нам. Світла не було, не працювало опалення. Дякуючи Богу, ще був газ, і ми підпалювали духову піч, і таким способом грілись.

Сусіди допомагали одне одному чим могли, у когось було борошно, у когось було багато м’яса, риби - і вони роздавали це сусідам.

Біля Іванкова в селі Сукачі, є ставки, в яких розводили рибу. Під час окупації, почали виловлювати цю рибу і роздавати людям. Багато хто ходив туди пішки, хтось їхав на машині, велосипеді, щоб взяти цю рибу. Для багатьох це був шанс нагодувати родину. Всі боялись кудись виходити, а якщо і виходили, то з білими пов'язками на руці. Також нам дуже допомагали пожежники, вони розвозили воду кожного дня, під’їжджали до дворів і люди брали в них воду.

Окупанти ходили по будинках, били чоловіків та деяких забирали в полон, забирали речі та їжу. Для мене немає хороших або поганих окупантів, вони всі погані, тому що зайшли на наші землі.

Мешканці Іванкова писали в групи соцмереж про пересування ворожої техніки: скільки їде і в якому напрямку. В кінці березня зірвали іванківський міст, вибух був дуже сильний, та нам було дуже страшно. Першого квітня в Іванків зайшли наші війська та звільнили нас від окупації. Люди були такі раді, що багато людей вийшло на головну площу Іванкова та зустрічали військових. Пізніше в нас вже були блокпости, і наші люди носили військовим їжу, чай, каву.

Взагалі, війна - це дуже страшно, помирає багато невинних людей, але під час повномасштабного вторгнення українці об’єднались в одне ціле. Багато хто почав волонтерити та допомагати нашим військовим, а також людям, в яких війна забрала оселю, родину та все, що вони взагалі мали. Мені дуже прикро, що так виходить, але вся Україна надіється на перемогу!!

Хочу подякувати нашим військовим за те, що вони відстоюють нашу свободу та незалежність. Їх бойовий дух, як приспів в нашому національному гімні: "Душу, тіло ми положим за нашу свободу. І покажем, що ми, браття, козацького роду."

Слава Україні!!