Рябушенко Олександр, 10 клас, Лугинський ліцей Лугинської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання — Бовсуновська Тетяна Павлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Новий рік 2022 був найвеселішим у моєму житті. У нас була велика ялина з прикрасою Ейфелевої вежі. Моя мрія - побувати в Парижі...

За день до початку війни... У мене незвичне відчуття тривоги на душі. Зрання неприємна звістка від діда про вибухи в Києві. Я хвилювався за свою сестру, яка була там. У той день дід з мамою поїхали до нашої квартири збирати тривожну валізу. Була паніка в місті, всі метушилися, спустошували полиці в магазинах. Надвечір всі були вдома.

Як тільки починалися повітряні тривоги, я боявся, що розірве наш дім на шматки разом з шкільними підручниками, і щоразу брав їх у підвал. 

Протягом місяця були вибухи неподалік нашого містечка, люди гинули, травмувалися, але я тримався. Уночі я налічував більше десяти воєнних літаків над нашим будинком.

Пройшов місяць, моя мрія здійснилася, я з мамою поїхав до Франції. Але почувши звістку про виїзд, засмутився, тому що на той час не любив далекі подорожі. Ми їхали до Буржа два дні, мама була знесилена, волонтери допомагали, забезпечували комфорт. Я знайшов собі вірних друзів, в мене було відчуття тепла та затишку, який вони мені давали.

Ми були у замках, соборах і в Парижі, але це не наші Карпати, Полісся і Крим. 

Вірю, що ми повернемо наші землі і відродимо зруйновні села та міста.

Бачив учителів на онлайн уроках, спілкувався з рідними на відстані, але була туга за рідною домівкою, за моїм рідним містечком, за рідним краєм козацького роду, врешті решт, за Батьківщиною. Пройшов деякий час і ми повідомили вірних друзів про повернення додому. Вони були засмучені.

Я пам’ятаю, як ми повернулися до школи. 3 дзвінки, оголошення тривоги, сховище, 7 хвилин до нього і 7 хвилин на дорогу до школи. Але ми звикли... Мабуть, це найстрашніше — звикнути до війни. 

Ми вчимося, влаштовуємо ярмарки, збираючи кошти на допомогу нашим захисникам, плетемо сітки, збираємо посилки...

Як змінила нас війна за ці 1000 днів? Ми подорослішали, сприймаємо світ у різних кольорових тонах. Інколи ми відповідаємо на злість злістю, але мені один вчитель дав пораду: «За вітром не женись».

Мене не покидає думка про відбудову країни з незвичними хмарочосами, з гарним ландшафтним дизайном, з впорядкованими містами та селами, щасливими людьми.

Війна згуртувала наші незламні душі, дала віру, надію у скорішу перемогу. Моя порада: цінуйте своїх батьків та тих, хто боронить нашу землю. Слава Україні! Навіки слава! Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе!