Ми виїхали, коли бойові дії дійшли до нашого села

Ми з села Петрівське Волновахського району. У нас з чоловіком двоє детей: одній дитині пів року, а другій - сім.

Коли почалась війна, у нас ще було тихо, ми близько місяця прожили вдома. Коли до нас дійшли бойові дії, ми сиділи в підвалах, без світла, без газу. Топили піч у хаті, на печі їсти варили.

Виїжджати було страшно – боялись, що не доїдемо, але вибралися.

Зараз ми у Воскресенівці Дніпроптеровської області. Знайомі знайомих нас зустріли, допомогли облаштуватись. Нас добре прийняли. Роботу було важко знайти, але сусіди допомогли чоловіку влаштуватися, і зараз він працює.

Наше село в окупації. Обстріли стихли, тож люди повертаються, живуть, а я боюсь. Раптом щось станеться, а ми не зможемо більше виїхати? До того ж, там світла й досі немає. Моя мрія: повернутись додому і жити, як раніше – у тиші і спокої.