Танасійчук Анастасія, Одеська область, Одеський район, Іванівська гімназія Красносільської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Секретарюк Людмила Володимирівна

Війна. Моя історія

Мене звуть Анастасія. Я навчаюсь у 9 класі. Хочу поділитися з вами своїми враженнями та думками про ситуацію, яка відбувається у нас в Україні через вторгнення ворога – агресора.

Війна! Що я чула про неї і які відчуття це слово викликало у мене раніше? Я так само, як і мої однолітки, дивилася кінофільми на військову тематику, слухала розповіді вчителя історії на уроках… Не можу сказати, що мене зовсім не хвилювали ті кадри, побачені на екрані, ті слова, які звучали з вуст вчителя про військові події, про смерть людей, про руйнування міст і сіл.

Але після почутого і побаченого я поверталася у тихе мирне життя, у захищений надійний тил, до своєї родини, у якій батьки працювали, а діти навчались у школі.

Я зі своїми однокласниками була у стресі від карантину через хворобу Ковід – 19, під час якого нам довелося навчатися в онлайні. А ми не звикли до того, щоб не бачити вчителя у класі, не сидіти за партою зі своїми ровесниками. І тільки, набравшись терпіння, я мріяла про навчання у школі, що знову потраплю у шкільний гамір, побачу всіх учнів нашої гімназії, буду уважно слухати і милуватися нашими вчителями, у яких ми черпали не тільки знання, а й набирались такого драйву і позитиву! Яке б тоді було чудове шкільне життя!

Але 24 лютого 2022 року мої мрії і всіх жителів України різко перервались у зв’язку із вторгненням на територію України з бойовими діями військ російської федерації.

Перші кадри, переглянуті мною по телевізору, приголомшили мене. Я зі своєю родиною дивилася на зруйновані міста, села, як люди покидали свої домівки, хто в чому був… Я була страшенно налякана, розгублена, хоч у нас в селі було все спокійно. І тоді я зрозуміла, що це почалася справжня війна, про яку раніше ми тільки чули і бачили на екранах телевізорів.

Від страху та розпачу я зі своєю матір’ю та молодшою сестричкою поїхали у Молдову. Я спочатку думала, що ми у безпеці і будемо спокійно там перебувати. Але я там довго не змогла там знаходитись. Вдома у нашому селі залишились проживати тато, дядько, дідусі та бабусі. Моє ще зовсім юне сердечко колотилося, я хвилювалася за свою родину. Через три тижні ми повернулися додому. Я згодом заспокоїлася, побачивши всіх членів родини разом.

Згодом мій дядько Сашко разом із чоловіками нашого села пішли до лав ЗСУ, щоб захищати нашу Україну від незваного ворога.

У родині Денисниченко п’ятеро чоловіків захищають нашу землю від загарбників. Всі вони – колишні учні нашої гімназії. Костюк Сашко – справжній герой. Він отримав від головнокомандувача ЗСУ « Золотий Хрест» та ще дві нагороди за бойові заслуги. Семенихін Іван та Чумак Іван – обидва з однієї вулиці, служать в ЗСУ парамедиками, рятують наших бійців, надаючи їм першу невідкладну медичну допомогу.

Мій дядько Танасійчук Олександр разом із дванадцятьма побратимами записали відео-привітання нам, випускникам та вчителям нашої гімназії напередодні свята Дня знань. Вони побажали нам добре вчитися, гідно себе поводити, щоб вирости, вивчитися і стати справжніми патріотами та захисниками нашої Батьківщини.

Цей список можна ще продовжувати. Я пишаюся тим, що проживаю в такому селі, де з кожної родини чоловіки пішли захищати Україну від ворога. На прикладі своєї родини я бачу, як майже щовечора моя бабуся плаче за своїм сином, моїм дядьком Сашком, переживає і за нього, і за його побратимів.

Я також переймаюся її болем, останнім часом стала дуже вразливою, співчуваю усім, хто опинився в дуже скрутному становищі через війну. Наша родина стала ще більш дружнішою, міцнішою, ніж ми були до війни.

Ритм мого шкільного життя надзвичайно активний та цікавий. До війни я мріяла після школи вивчитися на ветлікаря. А тепер не знаю, як мені бути, адже дуже хотілося поїхати на навчання до Києва.

Але все ж таки я вірю, що найближчим часом війна закінчиться, у школах і у всіх вищих та середніх навчальних закладах розпочнуться заняття в офлайні, і тоді наші бажання будуть неодмінно здійснюватися.

Я вірю в перемогу ЗСУ, я її дуже чекаю ! Я дуже люблю нашу Україну, її солов’їну мову, цікаві звичаї та традиції, її безмежно щире серце та душу!

Слава Україні! Героям Слава!