Мій будинок розташований поруч з військовим училищем, і спочатку було дуже добре чути, як прилітають і відлітають снаряди. Спочатку всі лякалися, але потім звикли. Слава Богу, це все тривало недовго, і незабаром навчання пройшли.

Десь у 2014-2015 році недалеко від нашого будинку прилетів снаряд. Це було о 4-5 годині ранку. Я пам'ятаю, як тато взяв мене і разом з ковдрою поніс у коридор. Мені здається, що це було взимку, але я не впевнена.

Після цього ми облаштували бомбосховище, яке знаходилося поряд з моїм будинком. Найбільше мені запам'яталися величезні слимаки, яких ми там знайшли.

У той час я думала про те, як ми будемо жити без світла; куди ми підемо, якщо в нас закінчиться їжа; і що робити, якщо розрядиться телефон.

Я хочу швидше потрапити в мирне життя, де не треба буде говорити шестирічній сестрі, що звуки від обстрілів – це грім, хоча на небі немає ні хмарини. Де я зможу бачити свого брата не тільки два тижні на рік, а хоч щодня. Я хочу стати стюардесою, але через те, що в нашому місті немає аеропорту, немає й університету.

Я вважаю, що мир дуже важливий для нас, дітей. Адже ми хочемо подорожувати, бачити щодня своїх друзів і близьких. Також важливо для дітей любити свою роботу, а вибирати професію незалежно від того, який університет розташований у мене в місті.

По секрету скажу, що коли мені кажуть загадати мрію, то я завжди загадую: «Мир у всьому світі».