Я живу в селищі Миронівка. Одного разу я потрапила під обстріл. 22 січня 2015 року я збиралася до школи, на вулиці дуже гуло – було чутно, як стріляли. Мама сказала, що я не піду до школи, ми пішли в підвал. Я грала там з іншими дітьми, дивилася на планшеті мультики. Потім мама пішла приготувати їсти. Коли вона повернулася, почалися вибухи.

Я хочу жити в мирі

Тітка Лариса не встигла забігти в підвал і її вбило осколком. Усі кричали, плакали. Із цього дня ми починали жити в підвалі. Потім не стало світла, води, багато людей почали виїжджати із селища.

Ми жили в підвалі рівно місяць. Я з мамою вчила англійську мову, таблицю множення й різні вірші. Я дуже боялася виходити на вулицю. З підвалу ми вийшли 21 лютого. Спочатку жили в бабусі. У неї в будинку було розбито три вікна, через це в будинку було дуже холодно. Коли з’явилося світло, то почали грітися обігрівачем.

Війна дозволяє переосмислити й зрозуміти цінність життя і те, як прекрасно жити в мирі. Я абсолютно не хочу перебувати в епіцентрі воєнного конфлікту, щоб розуміти це. Усім людям на планеті потрібен мир. Коли люди живуть у мирі без війни – це найбільше щастя. Коли немає війни, усі-усі спокійно навчаються, працюють і займаються своїми справами. Люди не хочуть вчитися на помилках минулого. Адже війни не робили нікого щасливим.

Ми живемо для того, щоб ростити дітей, жити в дружбі й будувати своє щастя. Усе, що потрібно зробити, це керуватися здоровим глуздом і дивитися щасливим дітям в очі. Людям потрібен мир. Я хочу жити в мирі.