Переїзд із рідного міста розділив життя Олени Буценко на «до» і «після». Як багатьом, їй здавалося, що все закінчиться за кілька місяців. Вона мріє повернутися в Донецьк, у те колись процвітаюче місто.

Війна для мене – це крах надій. Я дуже довго жила в очікуванні, що все закінчиться та два роки не хотілося вірити, що це дійсно надовго. А потім відбувався процес прийняття необхідності змиритися з тим, що відбувається.

Коли ми переїхали із Донецька до Костянтинівки, бої велися недалеко від нас, і було чутно, як стріляють. Було досить страшно. Не ходили потяги, ми залишилися без транспорту, з кішкою на руках.

Виїзд із Донецька поділив життя на «до» і «після». Коли розумієш, що в тебе вже не буде всього того, чого хотів, що планував, і що ти не можеш повернутися в місто, яке я дійсно люблю.

Я не хотіла взагалі виїжджати. Я, як багато хто, вважала, що це всього лише на кілька місяців і можна перечекати в Донецьку. У липні одинадцятого числа мама вранці мене підняла рано, ми зібрали сумку, і нас із братом відправили з міста.

Я пам’ятаю, як виїжджали. У брата була машина, позашляховик, і перед нами розступалися машини, тому що на той час такими користувалися озброєні люди. Моя мама виїжджала трохи пізніше разом із кішкою на останньому потязі.

Ми опинилися в місті, де не було ні роботи, ні грошей, ні перспектив, ні квартири і в принципі, де нас ніхто не чекає.

Добре, що були якісь заощадження, ми кілька місяців жили на них. Для мене було шоком, що я живу в орендованій квартирі. Я навіть уявити не могла, що буду жити в орендованій квартирі, коли зручності не такі, як були вдома.

Після початку конфлікту я чітко усвідомила, де я хочу бути, що я українка, і це моя земля, тому я можу тут щось створювати або вимагати, і мене ніхто не обмежить.

Я дуже хочу в Донецьк і однозначно повернуся, коли закінчиться війна. Я хочу процвітаюче гарне місто, яким воно було раніше. Але я розумію, що для відновлення життя знадобиться час.

Я зрозуміла, що якщо я буду залежати від обставин, якщо буду чекати, що завтра війна закінчиться, то ніколи не буду щаслива. Зрозуміла, що не можна відкладати події на потім. Я, припустимо, жодного разу не була на «Донбас Арені», увесь час у мене не виходило. І це «потім» не настало. Я ніколи не побачу її такою, якою вона була.

Але я навчилася бути щасливою незалежно від обставин. Поступово я навчилася знаходити щось прекрасне в тому, що оточує мене тут і зараз.