Там, де маленька Ганя збирала квіти, зараз мінне поле. Лісовими стежками їздить військова техніка. Родичі та друзі виїхали. І життя Гані склалося поки не так, як мріялося.

Війна для мене – щось незвичайне, надзвичайне. Те, що мене здивувало й навіть трохи похитнуло психіку, коли в такому юному віці я бачила, як під вікнами проїжджають танки.

У нас в селищі танки їздили постійно й попсували дороги. Вони їздили навіть по стежці, де ледве одна людина поміститься. Обстріли були. Я живу в нижній частині селища, а обстріли були у верхній. Людям вибивало вікна. Вночі чуєш цей шум і розумієш, що десь стріляють. Було страшно: раптом і до нас у вікно прилетить якийсь снаряд або осколок?

У нас поле замінували. Влітку з друзями ми там польові квіти збирали, а зараз там вже не пройдеш, тому що можуть бути міни.

Наше селище трохи зачіпляло обстрілами, переважно всі снаряди літали через нього. І танки проїжджали повз, їм було зручно. Раніше я не думала, що колись наживо побачу танки.

Коли в Донецьку почалися бойові дії, у мене там у лікарні лежав дідусь з онкологічним захворюванням. Бабуся була з ним поруч, доглядала за ним. Рак легенів у нього був. Коли вони лежать в палаті... Він себе і так дуже погано почував після декількох операцій, а тут ще прилітають снаряди у вікна. Коли скло виявилися повністю розбитим, його просто перевели в сусідню палату.

Дуже багато розмов у той час було лише про те, що буде далі, куди бігти. Ми з батьками про всяк випадок склали сумки й думали, що якщо почнеться, то беремо квитки кудись і їдемо. Виїхали родичі та друзі. Нам так не хотілося з ними розлучатися. Було страшно і нам тут залишатися, але тоді в нас не було можливості кудись поїхати.

Усі ці неприємні спогади та знання, які не хотілося б знати. Постійно я чую новини, що може щось статися, що можуть поновитися активні бойові дії. Ходиш і боїшся.

Моя сім’я стала для мене найважливішою справою в житті. Раніше так не цінувала. Думала, ось би швидше виїхати на навчання, гуляти, щоб мама не тримала, а зараз, навпаки, хочеться постійно туди повертатися, щоб побачити свій будинок.