Мої мати і батько до останнього не хотіли виїжджати з Маріуполя. Правдами і неправдами мені довелося їх переконати, щоб виїхали, бо я розумів, що не проїду через усі блокпости. А сам вибрав залишитись обороняти рідне місто. 

Зараз мешкаю з сім’єю в Києві. Це дороге місто. Орендувати житло й утримувати сім’ю нереально. Ми не живемо, а виживаємо. Немає житла, а держава до нас байдужа. Це найбільше мене шокувало. 

Я не розумію, що буде далі. Живемо, то й живемо. На жаль, можливостей жодних немає. Держава могла б допомагати нам, людям, котрі пройшли полон і тортури. Але допомоги немає, і які подальші перспективи – я не розумію. Я працюю для того, щоб було що їсти і де жити.