Мені 52 роки. Ми з чоловіком жили в Харкові. У кінці лютого відпочивали в Буковелі, де й дізналися про початок війни. Звідти поїхали до батьків в Полтаву. Сюди ж приїхала донька зі своєю дитиною. Наші чоловіки пішли на війну. Важко без чоловіка. Хочу, щоб він швидше повернувся додому. 

Мене дуже приємно вразили полтавчани. Коли ми проводжали своїх чоловіків, бачили, як до військкомату приходило багато людей, які приносили їжу військовослужбовцям. Я разом з іншими полтавчанами плела сітки для ЗСУ. 

Я так і не навчилася долати психологічні труднощі. Моє життя стоїть на паузі. 

Вважаю, що війна може скінчитися тільки нашою перемогою. Росіяни повинні визнати свою поразку.