У перший день війни я не очікувала, що почнеться війна. Залишалась вдома до травня. Найбільше мене шокували обстріли. Я відчувала страх за власне життя. 

З міста виїжджала з мамою. Знайшла перевізника та евакуювалась. Зупинились в Харкові, бо тут живуть мої діти. Я працюю у місцевий лікарні. 

У мами діагностували рак мозку та вона померла. Її кремували, але поховати я її не можу, бо її бажання було бути похованою біля мого батька у Ямполі, де зараз тривають обстріли. 

Зараз я сподіваюсь на закінчення війни і мрію отримати компенсацію за втрачене житло, аби придбати новий дім.