Я жила в Сєвєродонецьку. У перший день війни була у доньки. Спала погано, а вранці зателефонував зять і повідомив, що почалася війна. Потім пролунали вибухи і стало все зрозуміло. Найбільше мене шокував сам факт нападу на Україну. 

Я побігла в аптеку, але ліки придбати не змогла через те, що термінали вже не працювали. 

У бомбосховищі я з донькою та онуком прожила декілька місяців. Волонтери привозили туди продукти, ліки та ковдри. Обстріли були дуже сильними. Мене з міста вивіз зять. Зараз з родиною живемо у Дніпрі. Майбутнє я бачу у вільній Україні. Дуже хочу відновлення рідного міста.