Вікторія з мамою пережили окупацію Снігурівки

Я зі Снігурівки, мене звати Вікторія. Ми живемо з мамою. Коли окупанти зайшли у Снігурівку, у нас не було грошей, щоб виїхати, і ми залишилися.

Ми жили  в центрі. Я працювала швачкою. Прийшли росіяни, і ми залишилися без світла й без роботи. Виживали на мамину пенсію. Харчі закінчувалися. Це були чорні дні. Якось тримались за рахунок господарства - у нас є кури і невеликий город. Я виходила на базар, щоб купити хліба та молочних продуктів.

Росіяни раз на місць давали гуманітарку, а вже десь у червні можна було поїхати у Херсон зняти готівку. Гроші були, вулична торгівля була, тож ми раз на тиждень їздили по харчі у Херсон. Щоб не потрапити під обстріл, автобус їздив полями.

У Сінгурівці летіли міни, ракети.

На нашій вулиці впав снаряд і чотири жінки загинули, уламки потрапили у вікно мого будинку.

З часом ми трохи звикли до такого життя, але було дуже страшно. Обстріли, вибухи, прильоти. На околицях багато будинків розбитих, люди переходили в більш безпечні місця. Страшно було, коли над нашими головами літали міни та ракети. Зараз також неспокійно - перед Пасхою був страшний обстріл і багато прильотів.

Я повернулася на роботу, життя потроху налагоджується, але все одно незрозуміло, що буде далі. Щоб якось відволіктись, я книги читаю – це мене заспокоює. Швидше б настав мир, щоб люди заспокоїлись, щоб в душах відродились добро і чуйність.