Кожан Сергій, 15 років, Бригадирівський ліцей, 10 клас, с. Бригадирівка
Есе «День, коли для тебе почалася війна»
День, коли для мене почалася війна? До розуміння значення слова війна я йшов поступово. Мої ровесники не знали війни. Уточнюю – знали з книг, з екранів телевізорів, з розповідей ветеранів, з уроків історії… Теоретично я розумів, що це.
Практичні навички ведення бою я здобував у найближчих до нашого будинку чагарях. Саме там ми збагачувалися знанням видів вогнепальної зброї, різних прийомів бою, просиджували годинами в засідці, вели розвідку. Мені здавалося, що про війну я знаю все і, що в разі потреби, я буду супервоїном. Та так буває лише в іграх на дисплеї мого телефону.
Я вже знав, що сталося з нашим Кримом, що відбувається в Луганській і Донецькій областях, що чоловіки йдуть захищати кордони рідної держави.
Ми з однокласниками збирали для захисників речі, книги, малювали плакати, писали листівки…
Але війна була десь, я не бачив її і тому, мабуть, не зовсім повно розумів, що відбувається насправді.
Вчителі багато розповідали про ситуацію в Україні, закликали зберігати спокій і повторювали, що «все буде добре».
Навіть, коли до села стали їхати переселенці з Донбасу і розповідати, що відбувається у їхньому краї, я ще мав надію на те, що все швидко скінчиться.
А війна все ближче й ближче, все частіше недобрі вісті… Мені ж здається, що це не зі мною відбувається, що це не моєї країни сини і доньки гинуть.
З друзями обговорювали подвиг «кіборгів». Найстрашніше було те, що ми не могли їм допомогти.
Як так може бути, що на моїй землі, мирній і вільній, гримлять вибухи, ллється кров, гинуть люди? Все це не вкладається у голові, постійно тривожить, весь час висить наді мною, як дамоклів меч.
Повсякденне життя я став сприймати по – іншому. Дивними для мене були свята, концерти, спортивні змагання, кіносеанси, які не припинялися по країні. Чому? Чому хтось гине, а хтось веселиться?
Бабуся допомогла, пояснивши, що герої віддають життя заради того, щоб інші жили, раділи, закохувалися, народжували…
Саме в такі моменти починаєш ділити реальність на «до» і «після», сумуєш за тим мирним життям, що було «до війни». По – новому дивишся на мир, бажаєш його і розумієш, що цього прагнуть усі. Це прагнення об̕ єднує мене і тисячі моїх співгромадян.
Біжу до школи знайомою стежкою. Щодня переходжу автомагістраль «Харків – Довжанський», але сьогодні щось не так: тремтить земля, курява здіймається вверх, закриваючи небесну блакить. Дух перехоплює від побаченого: колона військової техніки, напівзруйнованої, знівеченої, брудної рухається з боку Донбасу в напрямку Харкова. Війна! Ось твої свідки рухаються заліковувати рани. А де ж ті, що керували ними? Чи живі? Чи може… А в них мами, тата, дружини й діти! А скільки ще могло б народитися українців! Цілі покоління! Війна забрала всіх!
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
