Мені 54 роки. Я мешкала з мамою в селі Заповітне, що неподалік від Енергодара. 

Про початок війни дізналася на роботі від колежанки, діти якої жили в Мелітополі. Вона збиралася їхати до них. По обіді повз наше село пройшла колона російської техніки. 

Окупанти розмістилися в сусідніх селах, а в наше регулярно приходили скуплятися. Також з нашого села обстрілювали інші населені пункти.

У серпні я записалася на виїзд. Через тиждень надійшла моя черга. Я знайшла перевізника. Ми виїхали з дому вранці, але змогли перетнути блокпіст аж пізно ввечері. 

Я зупинилася в Запоріжжі. Знайшла квартиру та роботу. З собою взяла одну валізу й наплічник. Доводиться починати життя з нуля. Мама не захотіла виїжджати. Ми підтримуємо зв’язок через інтернет. Перед від’їздом я зробила для неї запаси ліків і продуктів. Якщо їй ще щось знадобиться, допоможуть родичі, які залишилися в селі. 

Я кожного дня чекаю на перемогу. Навіть речі не всі розібрала. Хочеться скоріше повернутися додому, зібратися разом з дітьми. А ще хочеться помандрувати Україною.