Кучеріна Софія, 16 років,

НВК «Школа-ліцей № 69», м. Краматорськ

Есе "Один день"

Війна, перш за все, нова реальність, з якою, на жаль, нам сталась нагода стикнутись у нашому житті. Для мене нова, не зовсім вдала сторінка життя почалась у досить юному віці.

Коли мені було дев’ять років, зимові канікули тільки закінчувалися, а сон щойно відпустив мене зі своїх теплих лап, я зрозуміла, що безтурботне дитинство для мене скінчилося.

Кожен мій ранок тоді розпочинався з перегляду улюбленого мультфільму, той світанок не був винятком.

Коли моя бабуся вмикала його, за вікнами пролунав неймовірної сили вибух. Шибки затремтіли, ніби зараз вилетять, стелю трясло, обіцяючи обов’язково впасти мені на голову. Я миттєво сховалася під нещодавно зняте покривало і міцно-міцно закрила вуха, тільки б не знати, що сталося, лише б все швидше скінчилося.

Дзвінкий стукіт – і вікна справді тріснули, дрібні уламки вкривали всю підлогу нашої невеликої лоджії.

Як ви вважаєте, що могла відчувати дитина третього класу в такий  момент? Можливо, страх, безвихідь, розпач? Не сказала б, швидше відсутність будь-яких емоцій спіткала мене тоді. Моєму ще тоді дитячому розуму було складно усвідомити подію, та й як можна було, коли до цього мене оточував спокій і мир.

У той день, сидячи у таксі і прямуючи разом із стривоженим дідусем на дачу, я збагнула, що війна – це не минуле, а саме те, з чим люди стикнулися саме зараз. І хочу я того чи ні, я зобов’язана пронести важкі спогади крізь усе життя, від дитинства до старості.

Для моєї родини це також було тяжким стресом, але я щаслива, що мої батьки не втратили самовладання і не пустили пилок страху в мої юні очі. Це, справді, полегшило моє подальше життя.

Зараз, подорослішавши, побачивши повну картину реальності тих подій, всі наслідки і дії війни, можу з упевненістю сказати, що мир для мене найцінніший і найважливіший.

І ті страшні роки я молилася, щоб він настав, молюся і нині. Мені страшно уявити, що сталося б зі мною, якщо в той день хтось із моїх рідних знаходився на вулиці; мені легко усвідомити, що псевдо війна залишилася у моєму минулому.

Сьогодні я дихаю вільно, більше не боюся феєрверків, радію кожному дню, що мені був даний. Війна – безумовно, страшний час, він несе великі втрати, страшний біль, але також дає нам цінний урок, який ми повинні винести. Для кожного він свій: навчитися цінувати рідних, мирне небо над головою чи своє власне життя не важливо, проте слід його цінити. Час лікує, а події вчать.